Усім привіт! Хочу з вами поділитися моєю історією.
Мене звуть Крістіна, я родом з України, а саме – з живописного міста Харкова. Усе своє життя я не полишала домівки на тривалий час. Але нарешті настав той переломний момент, коли я відчула, що потрібно щось змінити. Це бажання змін супроводжувалося мотивацією, тому я активно почала розглядати всеможливі варіанти. В кінці кінців, мій вибір зупинився на країні кленового сиропу, хокею та дивовижно красивої природи – Канаді. Мене дуже зацікавив Fanshawe Сollege, який знаходиться у місті під назвою Лондон (неочікувано, правда?) в провінції Онтаріо. Я вже була на крок ближче до своєї цілі. І ось, документи вже готові, я вирушаю в свою довгоочікувану подорож.
Після неймовірно сумного прощання з рідними і важкого перельоту я опинилася в країні мрій. Канада мене зустріла з відкритими обіймами, але мої пригоди тільки починались. По-перше, мій авіарейс запізнився на декілька годин і це змусило мене трішки нервувати, тому що я боялася запізнитися на автобус до Лондону. По-друге, я довго не могла знайти свій багаж у зв’язку з тим, що затрималась на митниці та імміграційному контролі. Але, на щастя, моя валіза знайшлася і я з облегшенням вирушила на пошуки представника коледжу. Це було достатньо важко зробити,так як в аеропорту Торонто було неймовірно багато людей. Моя увага розсіялася, я вдивлялася в обличчя, шукала емблему коледжу. Через деякий час ми зустрілися. Цим представником виявилася привітна дівчина з України, яка мене підбадьорила та морально підтримала. Ми разом дочекалися автобусу й вирушили до Лондону. І, нарешті, після цих нічних пригод я дісталася мого місця призначення.
Якими були мої перші враження, запитатєте ви? Спершу мене охопив шок від розуміння того, що я так далеко від домівки, від рідних, від друзів. Мені стало неймовірно сумно, що я одна, що немає жодної живої душі, яка б підтримала мене. Мене так лякало, що я залишилася сам на сам зі своїми проблемами у чужій країні. Нащастя, через деякий час я усвідомила, що мій настрій і мій моральний стан – моїх рук справа. Я почала виходити на вулицю, спілкуватися з людьми, вивчати околиці, і стало справді легше! Я побачила, що я все-ж-таки не одна, що є багато студентів як з України, так і з інших країн. Я стала насолоджуватися тим, що бачу і помічати прекрасне навкруги. Отже, найголовніше пам’ятати, що ви тут ніколи не будете одні, вас є кому вислухати та підтримати, починаючи від самих студентів, закінчуючи персоналом коледжу. Не страшно пробувати щось нове, страшно сидіти на одному місці!
Крістіна Білецька, випуск 2019 року